Як все сталося: спізнювалась Катя (як завжди, еге) на майстер-класи в Ашан. Застрибнула в повнісінький автобус і їхала-тішилась, що таки не спізнюсь. На одній із зупинок двері почали відкриватися, простору куди відхилитися не було, от моя нога й опинилась між східцями і дверима. Дуже потужний там механізм, скажу я вам. Ніякі крики на водія не діяли, та на щастя кілька чоловіків вручну змогли відхилити ті злощасні двері, щоб я витягла ніжку.
Мораль перша. Нєфік було пхатися в той переповнений автобус.
Мораль друга. Ніяк я тепер не доведу, що я там їхала. Квитки, блін! Треба щось робити, щоб почали видавати квитки.
Доїхала я вчасно, успішно відстояла три майстер-класи і навіть трохи погуляла опісля. Нога трохи давала про себе знати, але я не зважала. От коли вже доїхала додому, то стало лячно, бо синяк там був знатний і вона почала німіти. Написала в фейсбуці постик із жартом щодо того, чи звозити ногу в травмпункт, чи почекати щоб сама відвалилась. І тут доблесні френди (дай їм боже здоровля) переконали мене, що в травмпункт таки варто.
Мораль третя. Їхати в травмпункт варто, щойно у вас промайне така ідея.
Мораль четверта. Є таки користь від соціальних мереж і віртуальних друзів.
Отож, я дзвоню Олегу і він за мною приїздить.
Надворі вечір 6-го грудня, в травмпункті черга із захисників вітчизни з закривавленими головами і ЧМТ. Коротше годину чекаю в коридорі, між "тяжкими" встигаю зробити рентген. Від побаченого і почутого мене трохи нудить, але я оптимістична: чекінюсь і пощу фотки в інстаграм. Просять відкупити плівочку для рентгену "якщо маємо можливість". Думаю про те, що медицина у нас безкоштовна, але поряд із пограбованим дядьком, з патьоками крові і перемотаною головою, в якого "є можливість купити плівочку", мовчу. Купуємо.
Коли нарешті мене приймають, один із травматологів каже, що мене можна відпускати, все ок. До нього підходить інший починає щось там показувати на мій знімок, від того їм стає дуже весело і смішно, а мені не дуже. Мимохідь чую слово "гіпс" і мимохідь сльози. У мене ж сесія з понеділка...
Кажуть двоє веселих травматологів, що скоріше за все там всередині зламана кістка. І це дуже небезпечний перелом, тільки операція, якщо КТ підтвердить.
Питаємо де можна зробити КТ (комп'ютерна томографія).
- Ну, ви можете десь то шукати, але ви то не знайдете до понеділка. Якщо хочете хороше, то воно тільки в нас. Але з понеділка. А якщо і знайдете в неділю, то приймуть вас тут тільки з понеділка.
- Вам треба лікарняний?,- питає медсестра.
Кажу, що вчуся на заочному, і сесія з понеділка.
- А, ну значить не треба.
- Гіпс ніяким чином здаванню сесії не мішає. - язвить лікар.
А я малюю картинки в голові, як підніматимусь на третій поверх географічного на милицях...
Як прикро, що я не вляпалась у це "з понеділка", думаю я, і отримую направлення на КТ на фірмовому бланку.
Яка імовірність що лікар має від того відкат, якщо після мого прізвища, при записі на КТ, питають прізвище лікаря. І знаєте скільки коштує КТ стопи? 460 грн. (Я ще там не була, зараз їхатиму, тому про результати ще не знаю).
Мене заводять у бруднючу маніпуляційну. Кладуть на кушетку заляпану кров'ю, і мене нестерпно нудить. Я бачу, як торбинку з аптеки, що куплена по списку, заносять у комірчину. З-під столу дістають зовсім інакші бинти, одягають брудні рукавиці і пропонують мені... зняти штани.
- Ну та я вам можу ті штані розрізати, канєшно, але жалко же штанів. Дійдете якось до машини.
Мораль п'ята. Навіть якщо їдете в травмпункт "про всяк випадок", не вдягайте скінні. Або хоч прихопіть з собою спортивні штанці. Інакше будете, як я, гордо стрибати в чорних стрінгах перед захисниками вітчизни до машини:)))
Гіпс наклали швидко, санітарки та медсестри дуже прості і сердечні.
Знайти милиці на вихідних нереально. З понеділка!
Я за два дні так настрибалась на одній нозі, що вона тепер болить більше ніж та, що в гіпсі. А заодно з нею і спина.
Сьогодні перший день сесії, а вчора були іменини.
Як прикро, що все оце "з понеділка". Їду робити КТ.
Не хворійте!
Немає коментарів:
Дописати коментар