вівторок, 24 січня 2017 р.

Про депресію

Колись я вирішила бути чесною і справжньою, навіть в інтернетах. Тому завести цей блог, як творчий було провальною ідеєю з самого початку. Тепер тут буде ще й цей пост.
З моїм талантом писати, я б з радістю вела колонку такого собі депресивного психолога. Та мені тільки один раз в житті платили за писанину..)

Сказати де є початкова точка мого актуального стану важко, але з часу вагітності я не пам'ятаю щоб мені було просто. Післяпологова теж була, але якраз тоді і довелося вперше відморозити всі почуття, коли 4-місячний син 18-річної горе-матері (гомеричний сміх за кадром) захворів на запалення легенів і ми втрапили в лікарню. Ще тоді я розуміла що мені _постійно не ок_, але навколишні (рідні?) і чути не хотіли про те, щоб в крихітному сімейному бюджеті виділити гроші на психолога. Так і повелося.

Тепер давайте перенесемося десь на 6 років вперед. От вона я - дівчина, яка лишила позаду багато випробувань, при цьому вижила і навіть якось облаштувала життя після того, як розірвала стосунки з батьком сина. Така оп-оп, закінчила навіть якогось бакалавра, отримала навіть якийсь диплом психолога, бавилась якось трохи собі в творчість і до всього ще й вписалась координувати проект і тімлідити.

Через років так півтора після початку самостійного життя з сином я вперше змогла заробити стільки грошей, щоб дозволити собі психотерапевта. Паралельно з тим, у мене вперше в житті завелися стосунки, в яких я почувалась дорослою і значимою, а найголовніше - коханою. На роботі видався мега-стресовий місяць - і всьо, мене знесло на задвірки реальності.




Тобто це як виходить - всі знають мене, як радісного живчика, супер-продуктивного працівника, креативницю і затійницю, і швець, і жнець і на дуду грець, а я з депресією?!



Цікаво, що терпевт моя спершу запідозрила маніакально-депресивний сидндром, або біполярно-афективний розлад, як політкоректніше казати, і я проплакала 2 дні, бо отримала направлення до психіатра.

_Бути психом - соромно_

Діагноз БАР не підтвердився, але після консультації місяць я була на антидепресантах. Я сама для себе ще не приймала думки про те, що ці препарати мені призначили тому, що справді є чого. З усіх сил трималась, мочила жарти як завжди _ну, якщо звісно вдавалося встати з ліжка_. Майстер-класи проводила. Ну плакала через день. Ну а безсоння в мене вже і так майже 2 роки, то це я сова просто.

_Нікого не насторожувало моє безсоння, навіть мене саму_

А менше ніж через місяць, виявилось, що я не встаю. Що я нічого не хочу. Що я не знаю який день і яке число сьогодні. Що в мене є багато страху і сліз, проте немає жодних причин _встати з ліжка_. Все, що я могла - спати. Два тижні я просто спала. Навіть якщо зовні була в свідомості. У всіх свята, навіть у терапевта з психіатром, а мені хотілось хіба що _не прокидатися_.

Дякую моєму чуйному коханому, який в цей час взяв на себе дуже багато з моїх обов'язків і попри всі складнощі _просто був поруч_. Дякую синові за терпіння, яке він до мене виявляв.І навіть колишньому чоловікові, який наламав мені добру частину життя, але попри те хоч іноді забирав малого. Дякую друзям, які були вчасними і ненав'язливими.

Дуже і дуже складно це. У мене вже два тижні як подвійна доза ліків і додатковий сильний антидепресант. Терапія відновлена. Чоловік виснажений, але я обіцяю його долюбити потім, коли вигребусь і матиму сили. Я лишилась без компа і багато хто мене вже прокляв певно за нездані звіти, незакриті бюджети і нескинуті фотки. Але комп'ютер синхронно зі мною на ремонті.

Те. що я пишу цей пост, означає що мені вже трохи розвиднілось. Але це все іще щоденна боротьба з собою. Депресія - це коли немає сили і немає сенсів. Забудьте все, що ви думаєте про дно, коли у вас просто був поганий день. Як каже наймиліша книга про депресію - це коли твоя воля хворіє.
Я купила собі дешевий трекер і _бавлюся з собою в кроки_. Вчора я заснула о 1 ночі, вперше за довгий час і переживаю це як перемогу. Два дні як я відчуваю полегшення.

Будьте уважними до своїх близьких. Будьте з ними чесними і чуйте їх. Якщо ви не знаєте чим зарадити людині з депресією - просто будьте поруч. Зізнайтесь, що вам страшно і незрозуміло чим допомогти, але ви готові взяти на себе якусь частину того вантажу, який несе на собі ця людина. Не кажіть, що треба _взяти себе в руки_, бо це якраз стан, коли це зробити нереально. Не говоріть про підсідання на таблетки, бо це і так соромно і боляче, навіть просто купувати ці довбані пігулки за рецептом. Не будьте клоуном для того, кому паскудно. Безцінно, коли хтось каже чарівні слова: "я люблю тебе. зараз приїду. (голову можеш не мити)".

Я ще мільйон разів пошкодую про написання цього посту. Але хтось же мусить про це говорити.

У мене депресія.
Я працюю над собою з психотерапевтом.
Я була у психіатра і це було страшно.
Я на антидепресантах.
Хочу щоб мені більше не треба було виправдовуватися за свій стан, бо я не навмисно.
Хочу не соромитись більше.
Я вигребу.


18 коментарів:

  1. Катю, тримайся. Обіймаю. Це не соромно. Ти супер. Дай собі час

    ВідповістиВидалити
  2. Дякую,що честно.
    Відверто казати про те що болить - це чудово.
    Тримайся, вір в себе та повертайся до себе щастливої.

    ВідповістиВидалити
  3. Нема чого соромитись.
    Ми поруч.
    Обіймаю!

    ВідповістиВидалити
  4. Спасибо, что заговорили об этой проблеме! По статистике 12% людей на протяжении своей жизни хоть раз, но заболевают депрессией. Наше общество должно слышать об этом! Бороться с депрессией это титанический труд, он заслуживает большого уважения и поддержки!
    Я вас очень уважаю за смелость написать этот пост. За то,что открыто говорите о "стыдном, но распространённом", надеюсь, наше общество станет толерантнее и образованнее в вопросах психического здоровья.
    Поправляйтесь, вы большая молодец!

    ВідповістиВидалити
  5. Ирина Репенко25 січня 2017 р. о 08:17

    Катя, я с тобой,потому что такая же. Думаю, что тяжелую стадию я миновала, а вот хроника осталась. И да, в свое время я отказалась от таблеток, которые выписал психиатр. Это решение далось трудно, но принимать их было страшнее. А потом годы работы с психотерапевтом и с собой. Так что, что такое депрессия я знаю не понаслышке.

    ВідповістиВидалити
  6. Я Вас не знаю,але підтримую на всі сто.Шкода,що в украінському суспільстві культура роботи з психотерапевтом не популярна. Дякую за вираз "воля зламалась"...це так про мене (завжди сильну, комунікативну та оптимістичну). Мені здається,що саме таких ламає депресія. Ви подолаєте! А потім ще регулярна робота над собою...але Ви не одна-ті хто поруч підтримають любов'ю.

    ВідповістиВидалити
  7. Тримайся, киця! Ти сильна, навіть, якщо дозволяєш собі бути слабкою. Хай скоріше минається темна смуга!

    ВідповістиВидалити
  8. Підтримка рідних і психолог це дуже добре, але в кінці кінців тільки ми самі можемо себе витягти. Принаймі так я по собі це зрозуміла. Післяродова депресія га кілька років було важко але... малі кроки допомагають вернутись до себе самоі. У вас є син, ви для нього найважливіша жінка в світі є і завжди будете. Він для вас мотивація бути краще. Ваш стан може дуже вплинути на те який він буде дорослий. Про це є багато психологічноі літератури і ви як експерт це самі знаєте. Але я про інше. Почитайте книгу цю http://www.goodreads.com/book/show/21413760-the-upward-spiral
    Я думаю головне почати, ви зрозумієте коли побачите заголовок а ще більше коли прочитаєте.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. робота з психотерапевтом і підтримка рідних -- це дуже важливо в роботі з депресією. дуже рада за вас, що ви справилися із своїм станом самостійно, читаючи літературу. я теж кілька років, на мою тодішню думку, вдало підбирала методи самолікування, але з часом це стало малоефективно і довго. і в стані глибокої депресії періодами ніяка мотивація ні до чого не спонукає. я була в схожому стані до того, який описує авторка. і пішла до психотерапевта, фішка терапії -- сама працюю над собою, але в підтримці терапевта, плюс терапевт помічає, де я собі брешу, захищаюся, підміняю одне на інше і підводить мене, щоб я це сама побачила. а ще в терапії я побачила як не працюють поради: ділитись власним досвідом важливо, але приміряти на інших не варто, бо в них інші умови, інші особливості...

      Видалити
  9. Я тебе розумію....
    Головне вір в себе, ти супер!

    ВідповістиВидалити
  10. Катю, все ок. Розумію. Розділяю. На все потрібен час )

    ВідповістиВидалити
  11. Я співпереживаю Вам. Якщо буде необхідно, можу порекомендувати надзвичайно хорошого психотерапевта (я сама до неі ходила і дуже задоволена).

    ВідповістиВидалити
  12. Тримайся! Найважливіше, що є ради кого вставати і працювати над собою! Бережи себе, тепер можеш:) і мусиш:) сил і мужності! І натхнення!!! Солодких снів і відновлення!!!!

    ВідповістиВидалити
  13. Катю, бажаю тобі з цього вигребтись. Хоч як би було непросто.

    ВідповістиВидалити
  14. Випадково натрапила на ваш пост, я проста незнайомка, але, читаючи, трохи торкнулася Вас, як то кажуть англійці "a bit". У вас все вийде, треба лишень усвідомити Себе і прийняти з усіма потрохами свою природу, чим ви якраз і займаєтесь. Тож я певна ви на вірному шляху! Бажаю вам сил і натхнення - по трошечки, аби не приїлося)) але знайте, сил ставатиме тоді більше й більше, і натхення Жити не змусить себе чекати) Хай щастить, Катерино!

    ВідповістиВидалити
  15. Прочитала. І, розумію, що мені теж треба до того ж лікаря. Але самостійно не зважуюсь йти до нього. Дякую,що пишете! Це важливо!

    ВідповістиВидалити
  16. Ох, ця депресія... В мене теж це "по наслышке". Так хочеться того позбутись і спати... Хочеться спати. Але навесні трохи легше. Чекаю весни.)

    ВідповістиВидалити
  17. вигребешся, куди ти дінешся! Блін...ти скільки всього пройшла, мабуть, треба робити паузи в роботі і давати більше собі відпочивати! Скоро весна, а з нею і багато сонця))) Лови від нас обіймашки і просто дай собі час)

    ВідповістиВидалити