суботу, 19 вересня 2015 р.

Про дівчат. Стіх.

Я не претендую на поетичні премії, ггг.
Просто часом щось пишеться.
Дівчачі розмови за п'ятничним пивом бувають дуже надихаючими, виявляється. 

Вірш для однієї з найближчих:)


Ти знаєш, ні.
Мені на зараз геть ніхто не треба.
Сама собі, сама в собі, для когось вже не зможу певно.
Не холодно, не світло, не мені.
Нема кому сказати ні.
Нехай побуде темно.

Ти знаєш, так.
Усі не ті. Не звідти, не туди, не досить вчасно.
Простак, лінивий, цей поводиться неначе він мій власник.
Чужі, засліплені і задалеко.
Мені нелегко.
Я тут лиш учасник.

Ти знаєш, хай.
Давай, трапляйся вже зі мною необачно.
Приходь, ввірвись, звались на мене з неба раптом.
Глибокий, ніжний і  мені з тобою смішно.
Мені неспішно,
Але може завтра?


У нас всіх все буде добре, тьотки. 

четвер, 17 вересня 2015 р.

Фейрітейл про драма квін. З матюками.

Фейрітейл.
Я так давно не хотіла нічого сказати, а сьогодні хочу. Про те, як цікаво бути мною.

Для потрібного ефекту треба спочатку взяти своє життя і поставити його на паузу. Чекати моменту "от переживу сесію/зиму/безгрошів'я/підставити щось інше, а вже тодіііі..." І у вас буде хєрня. У всьому буде просто повна якісна концентрована хєрня.

Треба відштовхувати людей і обов'язково при цьому з відчуттям того, що я нав'язуюсь і мене забагато. Треба жити з відчуттям, що це я сама винна і так мені і треба. Вибрати не ту людину і прислухатися до звуків руйнування своєї особистості цією людиною.

Бажано, щоб це тривало хоча б років п'ять, тоді маєте шанс наблизитися до граничного етапу і всі ваші ресурси спустити в одну велику дірку у дні цього прекрасного темного місця. В тому місці дуже страшно. Страшно навіть боятися, але ти все одно боїшся тупо всього.

А потім одного дня, здається що ви бачите якийсь знак. Ну як, не здається, і може це навіть був не знак, просто трапляється така чудернацька подія яка не з цієї системи координат. Але виходить, що ця подія настільки сильна і заряджена, штолі, що аж змогла пролізти у мою систему. І ти з величезними від страху очима чіпляєшся за цей знак. Тримаєшся за нього, і розумієш, що це тепер нова точка відліку. Підсьорбуєш свої соплі, шарудиш там щось в своїй голові, навіть вії починаєш підмальовувати і губи. І ходиш так посміхаєшся аж доти, доки твоя стара система координат не вирішує показати тобі де твоє місце, і робить тобі такий хуяк (з пісні слів не викинеш), шо це всьо. Привіт моє старе знайоме дно, давно не бачились. Ні, вибачте друзі, у мене немає настрою. У мене все добре, так я просто втомилась. Ні нічого не треба, просто нічого не хочеться. Да, давай, на зв'язку.

І постиш у фейсбук постики з ілюзією щастя. Про всяк випадок, щоб всі думали, що у тебе все добре. Ілюзіоніст грьобаний. А періодами навіть виникає думка, що може оце от коли просто не болить то воно і є добре? Ну може це всі люди так насправді живуть. Може так і треба, га? Ну ладна, потерплю ще трохи до наступного повороту.

Страшно, шо піздєц. Та ти подивись на себе. Ну куди тобі. Мало чи шо? Ти не виживеш. От скажи мені куди ти підеш?!

А ти одного дня просто вирішуєш шо підеш. Ну не зараз, так пізніше. Береш цю думку, запускаєш її в мозок, хай побуде там, щоб звикнути. Як в анекдоті, 2-3 столові ложки, шоб до землі призвичаїтись.

І знову знаки. Смієшся сама до себе, думаєш ну ок, раз ти мрзд отак зі мною, то я подивлюся шо буде далі. І вже не дивуєшся ні чому. Просто кажеш цьому дивному життю "Удіві мєня!".
Увесь цей час ти маєш купу подій із діаметрально різних діапазонів. Зараз от із діапазону "Піздєєєєєц, я не хочу так жить", а до вечора іще одну із "Ого, а шо так можна? Серйозно?! Отак теж буває? І навіть зі мною?.." А амплітуда цієї дивної синусоїди тільки зростає. Гойдалка гойдається рівно настільки ж у дві сторони. Це виснажує. Дуже.

Воу-воу, пазбагойнєй! Я ж просто людина, думаєш ти. Да нормальне дно, я тут ліхтарики розвішу. В мене тут уже майстерня є. Камамбер і брі, вінішко часом і взагалі кабачки смажені. Дивися, нормально ж тут. Ну таращить, да. Але ж сама дуравінавата.

І тут мрзд не витримує. Катя, блять! Да ти пасматрі на сєбя!!! Якщо тобі зараз оцього мало, то на тобі пажалуста! І влаштовує тобі ще раз капець по повній програмі. Тільки минулого разу це був хуяк, а тепер це справжній ХУЯК!!! із глядачами і спецефектами. Так шоб мало не показалось. Шоб ти вже зрозуміла, дурненька, як сильно ти помилялась в собі і в людях. Щоб ти зрозуміла це при свідках, дала урочисту обіцянку на книзі Темряви, мечі короля Артура і навіть зовсім трохи на Кубку вогню. Авада кедавра, експектум патронус, блять.



Ну ок, ти така вся в слєзах і губной памадє вирішуєш шо це вже нарешті все. Страшно шокапєц, але точка неповернення пройдена. Просто доведеться валити, бо іншого виходу немає.

Час тягнеься, ти в підвішеному стані, але рухаєшся. Два кроки вперед і один назад. Йдеш.

А потім бац, і ти вже сидиш в новому домі. В новому статусі. І в новій системі координат. Упс, і шо далі? Шо тепер, блять?! Давольна ти? Да ти пасматрі на себе! Новий хуяк, тільки тепер наче б то хороший.



І от я стою і дивлюсь на себе. Довго дивлюсь...
Хто вона,- думаю я. Оце от нещасне залякане бідолашко. Хто це блять?! Де поділась та, ким я була і як далеко я зараз від тієї, якою хотіла бути. Як же це так сталось. Чому я так вибрала?..

На цьому місці в звиклих казках мав би з'явитися принц. Ілі гдє?:) В моїй фейрі тейл тут нарешті з'являюсь я. Що ти хочеш, дівчинко, - питаю себе я. Тижемать, тижпсихолог, сінглмазер, творчєскійчєловєк, факін крейзі фрік?



Давай веселитися, кажу собі я і знімаю своє життя з паузи. Розслабляюсь, беру попкорн і зручніше влаштовуюсь дивитися що ж буде далі. І тут же ж поперло. Началось. Панєслась!

Для початку, перестаю всього боятися і вчуся довіряти. МРЗД, ну шо там в меню на сьогодні?
  • Поїхати на фест з сином в наметі в дощ без грошей і компанії? -Угу, круто, давай. 



  • Побачення з гавайцем. - Ахахах, давай.
  • Запланувати цілий місяць так, щоб працювати на форумі, а за тиждень дізнатися, що ні вони не потребують моїх послуг? - Фаак, ну ладно. 
  • Слухай, ну давай тоді здійсни свою мрію і замість того побуть івент-декоратором. -Ваууу, круто, я згодна.
  • Оу, а суші хочеш поїсти вночі на Личаківському? - Ииии, ну ок:).
  • Дєтка, хочеш в проект з мільйоном перспектив. - Ясно шо хочу, дайтє два.
  • Каучсерфер. Давай я пришлю тобі найдивнішого, та знаю я шо це твій перший хост, але це ж просто нью експіріенс. І в той же день хай до тебе попроситься ночувати ще 4 людей. Ну і шо шо в тебе 1 кімната, ггг. - Слу, ну це кльово звісно, але хай вони миють за собою посуд.
    Не вапрос, каучсерфер навіть сміття винесе.
  • Влізь в планка-челендж. - Ееее, ну ок. Не вірю, що зможу більше 40 сек.
  • Французи? Три підряд. Ну странно, але Жан вєдь дуже особливий чувак. Навчися в нього чьо-нідь. - За дві години розмов навчилась шо ого-го. 
  • Розчаруйся в парочці людей, моя драма квін. Бо шось ти занадто багато тішишся, ще й місяця не пройшло. - Бууу, на ладно.
  • Дєтка, закінчуй з цим постом, досить душевного стриптизу! - Ок, ну хоч фоток пару вставлю. Вони в мене заряджені, я Кашпіровський.
  • Робота буде тобі. Пагаді, я над цим працюю. До кінця вересня буде. -Ммм, круто.:)

Таке от. Зі мною нарешті трапляються люди, події, можливості. Музика стала якоюсь особливо пронизливою, плани неймовірно розмитими, а зустрічі особливо емоційними.

Подумаєш, всього 5 років викинутих з життя. (Насправді майже 6). Попереду більше:).
Давай МРЗД, удіві мєня!)



fin.