вівторок, 17 червня 2014 р.

Як важко бути мною...

Ось це навчання абсолютно вибиває мене із власного комфортного вигаданого світу.
За традицією, якщо характеристику на тебе має хтось написати і тобі видати, то ти пишеш її сам.
Сідаю сьогодні писати, і звертаюсь до групи:
- Підкажіть що написати в характеристику? Ну, що ви там про мене думаєте?
Після декількасекундного ігнорування чую:
-Ну... Ти - вітряна.
О_о
-А яке я враження справляю при знайомстві?
- Чесно? Не найкраще.
А я-то наївно думала, що мене люблять.
***
Кількома днями раніше, я дізналась, що в минулому році сильно декілька разів образила одного з наших. (О_о через рік дізналася!)
Коли говорила про те, що мені не подобаються мужики з рудими бородами, дві близнючки з нашої групи встали і зі словами: "Це було занадто голосно сказано" ображено вийшли. (О_о Бороди у них не ростуть, чесне слово!)
А перманентно - останні 3-4 сесії до мене доходять різні версії, чому ж на мене ображається людина, до якої я встигла прив'язатися і придумати, що ми друзі. ('_') Сама я так досі і не знаю...
****
А я сьогодні купила собі 6 ручок за 80 грн.!
І взагалі, піду заїм свою свіжо-вкотре-знову-розпочату кризу самоідентифікації півтора кілограмами полуниць.
Яка нахєр нормальність? 
Давайте, скажіть все, що про мене думаєте тут і зараз. Бо нащо я потім знову буду переживати?)

Апд.
Часом думаю, от же ж пора мені на психотерапію. Давно пора. А потім думаю - боже, бідний же ж той психотерапевт. Як же він із тим всім справиться? А далі думаю - оооо, та про мене можна навіть книжку написати. Патамушта я дуже цікавий випадок, із цілим букетом всього. А після цього думаю - тю, а де ж шукати того психотерапевта? Мені одна подобається, але вона в мене викладає, і я потім планую в неї вчитися, то нє, я ж потім не зможу вчитися в неї. 

І на це все думання я витрачаю секунд 5. Бо у мене швидкість нервових процесів швидка, і взагалі мною бути важко карочє.

неділя, 8 червня 2014 р.


Плаття-то, ось воно:)
Як же вже мені хочеться десь працювати...
Отак, щоб прямо ррраз, і стати десь потрібною.
Ми сьогодні обідали в кривій липі, і так захотілось спробувати попрацювати офіціанткою. Мені видається, що це грандіозна школа життя.
Але я відразу ж себе переконала в тому, що ніфіга, не вийде в мене. І не візьмуть на роботу. (На все-про-все максимум три секунди.)
Божечки, та я ж доросла тьотя. У мене ж стільки всього вдавалося. Я робила багато цікавого і суспільно-корисного, ще тоді, коли більшість однолітків гралися в тамагочі і мультики дивились.
Та що ж це зі мною?
Я тепер місяць наважуюсь вдягти новокуплене плаття. Місяць, шарите?:) Але потім вдягаю, і наступає мені день щастя, компліментів і я прямо багіня.

Мрзд, дай мені ше впевненості. Може, щоб я повернула Омаму. Може, щоб працювати з Жовтими ножицями. Або закрити раз і на завжди, та й перестати мріяти про приміщення-майстереньку. А може, щоб я почала консультувати нарешті. Я ж і так консультую.

Бідна, маленька залякана дівчинко. Ну чому ж ти всього боїшся?
І як же тобі це перебороти?