пʼятниця, 27 січня 2017 р.

Депресія. Врятувати рядового Раяна.

Я знову пишу.

Попередній пост допоміг, якщо чесно.

Більше ніж 400 лайків, кілька десятків репостів і, мені здається, що цілий мільйон коментарів з підтримкою. А ще мені почали писати незнайомі люди... Багато хто дякував і просили писати ще. І я перестала почуватися одинокою. Тому я знову писатиму те, що думається.

Я напишу це, але знайте, що це лише мій суб'єктивний досвід. Якщо вам не підходить - не беріть його і не приймайте. Не наділяйте мене відповідальністю, яку я не збираюсь нести. Я смертна і помиляюсь, але якщо у вас депресія і немає нікого - у вас хоча би є я.


В депресії бути складно.


Найскладніше напевно _зізнатися собі_. Усвідомити і прийняти той факт, що я на дні. Що я слабка, що мені треба допомоги, пігулок і спокою. "Найцікавіше" почалося тоді, коли я вже будучи в терапії сказала собі одну фразу: "Мені так себе шкода"...


Близькі люди. З ними ще важче. Я щодня борюся з відразою до себе, зі злістю, бо легше не стає, або я відмовляюсь помічати що стає. Проте найгірше - це очікування. Не тільки я сама від себе очікую, що все буде як раніше, а й усі навколишні і важливі люди.


Психотерапія потрібна.

Вона допомагає, але не чекайте миттєвих результатів. Я злюсь на себе, що не відчуваю полегшення, уже два місяці терапії, півтора тижні серйозних антидепресантів, а до того місяць меншої дози і що? Чому ж не легше?

Далі я хочу написати що мені допомагає.
Знаєте, є три види реагування на стрес: бий-біжи-замри. Так і ділю людей, щоб не збожеволіти.

1. "Бий"
Сюди  можна віднести всіх порадників, які так сильно зайняті тим, щоб вважати себе істиною в останній інстанції, що аж поспішають дати тобі безцінну пораду, порадити книжку, яка допомогла і навішати парочку ярликів. Вони настільки сильно зайняті тим, щоб потішити своє его, що не помічають, що _я не просила поради_, контакти гомеопата, діагнозу, гадання по аватарці і оціночних суджень у свій бік. Не ламайте мої границі! Я і так ледве стою.


Головне, не бити самій себе. Геніальну фразу сказала мені моя терапевт: "Якщо ти вже в ямі, то перестань принаймні далі копати!". Важко не концентруватися на своїх слабких сторонах в такому стані. Важко себе пожаліти, особливо якщо немає більше кому пожаліти. Просто дозволь вже собі не триматися.

Поради без запиту - це агресія, дорогі "спасатєлі Малібу" разом з Чіпом і Дейлом!

2. "Біжи"
Від цих людей нам принаймні не погано. Вони найбільш акуратні в поведінці з нами, хоч іноді і може здаватися, наче вони ігнорують. З мого досвіду, більшість із них довго приглядаються, щоб не нашкодити. Проте від цих таких людей найбільше і отримуєш. Вони не роблять ніяких активних дій в наш бік зі своїх причин, проте з боку депресивного друга це сприймається радше як незрима присутність і дозвіл на те, щоб мені бути мною.



Для мене найкраща рекомендація звучить як "let it be". Просто дозвольте цій ситуації бути, не залежить від того, чи депресія у вас, чи у вашої близької людини. Бути поруч - найкраще, що ти зможеш зробити.

Не всі готові бути поруч із моїм болем. _Дати право людям_ на те, що вони можуть _вибрати_ не помічати тебе і втекти від тебе (у всіх сенсах цього сполучення) - це грандіозна робота. У когось немає ресурсу для підтримки, хтось не розуміє що депресія - це серйозно, а комусь просто страшно.

Більш ніж впевнена, що всі ми хоч раз проходили повз людину, якій стало зле десь в місті, бачачи, що "там уже хтось допомагає", чи з думками "я нічим не можу допомогти, нічого про це не знаю". Прикро, коли так вибирають найближчі, але дозвольте їм так бути. Говоріть про це зі своїм терапевтом. Я говорю.

Не ображатися важко, але ми всі різні. Тому я просто не беру те, що мені не підходить і вам того раджу. Тут безсумнівно доречні коментарі, репліки і дії, що несуть меседж присутності (реальної і віртуальної), обійми, всілякі "на ручки і шоколадку" у всіх можливих проявах.

Найпрекрасніше запрошення на каву звучало як: "Ми можемо просто помовчати разом.".



Не біжіть від себе і своїх проблем. Не заїдайте, не запрацьовуйте, не заливайте алкоголем, не втікайте від власної реальності. У мене цей стан називається big hole deep inside. І цю дірку, яка знаходиться десь в районі сонячного сплетіння, не заткнути. Я розумію, що мені ще доведеться полюбити весь свій біль. Тоді дірка в грудях заросте і я знову житиму.

3. Замри
Прикро усвідомлювати, що багатьом молодим і сильним, як я, не вистачає сміливості на власну слабкість. На те, щоб стомитися, просити про допомогу, усвідомити, що є момент, коли треба помітити великий червоний знак СТОП, щоб не зруйнувати себе. "Світ такий зараз - зупинишся і ти вже позаду" - я була впевнена що так воно і є. 
Булшіт! Зупинятися треба, інакше одного дня сидітимеш в ямі, як я отут, і не матимеш сили щоб відкрити очі.


___

Все, що я написала вище справедливо лише для мене. Якщо у ваших близьких (чи у вас) є думки про суїцид, чи інші ознаки саморуйнування (відсутність уваги до тіла, до природній потреб, таких як їжа сон і вода, порушення сну, істерики, ступор, нетипова поведінка) - не чекайте, поки настане усвідомленість і не розводьте полеміку. Депресія - це хвороба! Депресію треба лікувати і хай це роблять спеціалісти.


Наостанок, якщо ви все ще читаєте це - напишу чогось хорошого.

Що допомагає вигрібати з ями:

- Психотерапія. Один раз на тиждень зустріч із терапевтом. Це не так дорого, як може здаватися. Я плачу зовсім мало - 200 грн. Якщо поруч із вами немає когось,до кого можна звернутися - шукайте тих, хто працює в скайпі. Можливості є, ви просто не завжди їх бачите.

Раз на місяць - психіатр. Ліки виносять порядку 400 грн. на місяць, не така велика ціна, як мені здавалось раніше.


- Ранковий душ (у мене обідній, якщо бути чесною) із музикою. Поставте на телефон SoundCloud і носіть музику всюди з собою. Мені від цього стає трохи легше.

- Календар. У мене на холодильнику вже кілька місяців висить надрукований календар. Я його скачала і користуюсь, щоб не розсипатися на дрібні списки. Це структурує.

Кольоровими крапочками позначаю випиті таблетки, бо я про це постійно забуваю. Також для ліків я купила коробочку з днями і на початку тижня розкладаю всі таблетки туди. Інакше постійно забуваю чи випила їх.

- Дивитися TEDx-промови. Я зараз багато часу втикаю в різні відео, бо ні на що інше немає сили, ці принаймні корисні і часто надихаючі. Теж поставила епку на телефон, вибрала ті, що мають українські субтитри. Тішу себе ще й тим, що англійську трохи краєм вуха підтягую.

- Смачна і легка їжа. Загалом, готувати я не люблю, але останнім часом у мене іноді з'являється бажання на щось грандіозне. Для початку я пообіцяла собі їсти і годувати сина, тому якщо сьогодні день, коли я не готую, то я не сварю себе за використання заморожених напівфабрикатів, або часті походи в улюблене кафе, або навіть в макдональдс.
Купуйте фрукти і солодощі. Ви заслужили.

- Фільми і серіали. Якщо вже дивитися щось, то принаймні таке, від чого не хочеться вмерти ще більше. В інеті є мільйон підбірок надихаючих фільмів і серіалів. Хороші емоції - це зараз життєва необхідність, а не примха. Дивіться мультики з дітьми, мелодрами і комедії з коханими в обіймах, ну або кулінарні майстер-класи, поки доводиться мити посуд чи готувати.
На мій специфічний смак мені дуже зайшли "Хорас і піт", "Happish", "Пісня моря", "Капітан Фантастік".
Дивна рекомендація, але є  мега-трешовий серіал "Shameless". Він мені дуже допоміг зрозуміти, що дно може бути ще стрьомнішим:)

Єдине що не пішло - походи в кінотеатр. Але це було необхідно скоріше синові, тому теж приймається.

- Ходити і гуляти. Я писала в минулому пості про трекер і гру з собою в кроки. Ціна питання - 350 грн. Зате вже кілька днів мені є себе за що похвалити. Виявилось, що мінімальну встановлену мету у 8 тисяч кроків я долаю щодня. Вчора це було 16361 кроків! А отже я не стою на місці.

Вийти з дому складно, бо немає ні бажання - ні мети. Тому я щодня вигадую собі мету. Хоч би і просто вийти в магазин за яйцями і молоком. В ідеалі - за книжкою і заодно випити улюбленого капучіно з солоною карамеллю.

Щаслива, коли мене кличуть кудись гуляти, тільки не в надто людні місця.

- Читати. Мені страшенно шкода зараз часу, який я проводжу десь між сном і реальністю. Але книжки не читаються. Тупо немає сили і я злюсь. Зате непогано заходять статті, особливо в транспорті, коли дуже хочеться абстрагуватися від натовпу. На телефоні стоїть програмка Pocket, а в браузері її кнопка на панелі. Якщо я знаходжу статтю, яку хочу перечитати - зберігаю її з компа в кишеньку, а в автобусі відкриваю з телефона у зручному форматі. Головне, що працює вона без інтернету.





Якщо маєте власні способи боротьби з депресією - діліться.

Якщо ви хочете покритикувати мій текст - я вже в силі дискутувати. (Принаймні на найближчі кілька годин)

У мене депресія і я не одна.

Давайте вигрібати разом!




4 коментарі:

  1. Дискутувати ні, але мені здається,що як Ви дивитесь фільми, виходите на капучіно-так до видужання один крок! Я могла лиш книги читати і в церкві знаходитись на самоті. А лозунг бий біжи замри кльовий)

    ВідповістиВидалити
  2. Катю, якщо ти така крута навіть в депресивному стані, то мені важко навіть уявити, на що ти здатна взагалі!

    ВідповістиВидалити
  3. Зачем кривить душой, когда тебе хреново...
    Но близок час, когда расправлю крылья я
    и краски внутрь впущу, оттаю вновь и снова
    вперед помчусь! Ведь жизнь - она моя! (с)

    ВідповістиВидалити
  4. Я прийшла тобі сказати дякую. За щирість і за роз+*яснення - чого краще оточуючим не робити, а чим можна допомогти. Це сильно допомагає оцінити власні сили наперед і подумати чи варто щось казати, чи краще змовчати.

    ВідповістиВидалити