пʼятницю, 27 січня 2017 р.

Депресія. Врятувати рядового Раяна.

Я знову пишу.

Попередній пост допоміг, якщо чесно.

Більше ніж 400 лайків, кілька десятків репостів і, мені здається, що цілий мільйон коментарів з підтримкою. А ще мені почали писати незнайомі люди... Багато хто дякував і просили писати ще. І я перестала почуватися одинокою. Тому я знову писатиму те, що думається.

Я напишу це, але знайте, що це лише мій суб'єктивний досвід. Якщо вам не підходить - не беріть його і не приймайте. Не наділяйте мене відповідальністю, яку я не збираюсь нести. Я смертна і помиляюсь, але якщо у вас депресія і немає нікого - у вас хоча би є я.


В депресії бути складно.


Найскладніше напевно _зізнатися собі_. Усвідомити і прийняти той факт, що я на дні. Що я слабка, що мені треба допомоги, пігулок і спокою. "Найцікавіше" почалося тоді, коли я вже будучи в терапії сказала собі одну фразу: "Мені так себе шкода"...


Близькі люди. З ними ще важче. Я щодня борюся з відразою до себе, зі злістю, бо легше не стає, або я відмовляюсь помічати що стає. Проте найгірше - це очікування. Не тільки я сама від себе очікую, що все буде як раніше, а й усі навколишні і важливі люди.


Психотерапія потрібна.

Вона допомагає, але не чекайте миттєвих результатів. Я злюсь на себе, що не відчуваю полегшення, уже два місяці терапії, півтора тижні серйозних антидепресантів, а до того місяць меншої дози і що? Чому ж не легше?

Далі я хочу написати що мені допомагає.
Знаєте, є три види реагування на стрес: бий-біжи-замри. Так і ділю людей, щоб не збожеволіти.

1. "Бий"
Сюди  можна віднести всіх порадників, які так сильно зайняті тим, щоб вважати себе істиною в останній інстанції, що аж поспішають дати тобі безцінну пораду, порадити книжку, яка допомогла і навішати парочку ярликів. Вони настільки сильно зайняті тим, щоб потішити своє его, що не помічають, що _я не просила поради_, контакти гомеопата, діагнозу, гадання по аватарці і оціночних суджень у свій бік. Не ламайте мої границі! Я і так ледве стою.


Головне, не бити самій себе. Геніальну фразу сказала мені моя терапевт: "Якщо ти вже в ямі, то перестань принаймні далі копати!". Важко не концентруватися на своїх слабких сторонах в такому стані. Важко себе пожаліти, особливо якщо немає більше кому пожаліти. Просто дозволь вже собі не триматися.

Поради без запиту - це агресія, дорогі "спасатєлі Малібу" разом з Чіпом і Дейлом!

2. "Біжи"
Від цих людей нам принаймні не погано. Вони найбільш акуратні в поведінці з нами, хоч іноді і може здаватися, наче вони ігнорують. З мого досвіду, більшість із них довго приглядаються, щоб не нашкодити. Проте від цих таких людей найбільше і отримуєш. Вони не роблять ніяких активних дій в наш бік зі своїх причин, проте з боку депресивного друга це сприймається радше як незрима присутність і дозвіл на те, щоб мені бути мною.



Для мене найкраща рекомендація звучить як "let it be". Просто дозвольте цій ситуації бути, не залежить від того, чи депресія у вас, чи у вашої близької людини. Бути поруч - найкраще, що ти зможеш зробити.

Не всі готові бути поруч із моїм болем. _Дати право людям_ на те, що вони можуть _вибрати_ не помічати тебе і втекти від тебе (у всіх сенсах цього сполучення) - це грандіозна робота. У когось немає ресурсу для підтримки, хтось не розуміє що депресія - це серйозно, а комусь просто страшно.

Більш ніж впевнена, що всі ми хоч раз проходили повз людину, якій стало зле десь в місті, бачачи, що "там уже хтось допомагає", чи з думками "я нічим не можу допомогти, нічого про це не знаю". Прикро, коли так вибирають найближчі, але дозвольте їм так бути. Говоріть про це зі своїм терапевтом. Я говорю.

Не ображатися важко, але ми всі різні. Тому я просто не беру те, що мені не підходить і вам того раджу. Тут безсумнівно доречні коментарі, репліки і дії, що несуть меседж присутності (реальної і віртуальної), обійми, всілякі "на ручки і шоколадку" у всіх можливих проявах.

Найпрекрасніше запрошення на каву звучало як: "Ми можемо просто помовчати разом.".



Не біжіть від себе і своїх проблем. Не заїдайте, не запрацьовуйте, не заливайте алкоголем, не втікайте від власної реальності. У мене цей стан називається big hole deep inside. І цю дірку, яка знаходиться десь в районі сонячного сплетіння, не заткнути. Я розумію, що мені ще доведеться полюбити весь свій біль. Тоді дірка в грудях заросте і я знову житиму.

3. Замри
Прикро усвідомлювати, що багатьом молодим і сильним, як я, не вистачає сміливості на власну слабкість. На те, щоб стомитися, просити про допомогу, усвідомити, що є момент, коли треба помітити великий червоний знак СТОП, щоб не зруйнувати себе. "Світ такий зараз - зупинишся і ти вже позаду" - я була впевнена що так воно і є. 
Булшіт! Зупинятися треба, інакше одного дня сидітимеш в ямі, як я отут, і не матимеш сили щоб відкрити очі.


___

Все, що я написала вище справедливо лише для мене. Якщо у ваших близьких (чи у вас) є думки про суїцид, чи інші ознаки саморуйнування (відсутність уваги до тіла, до природній потреб, таких як їжа сон і вода, порушення сну, істерики, ступор, нетипова поведінка) - не чекайте, поки настане усвідомленість і не розводьте полеміку. Депресія - це хвороба! Депресію треба лікувати і хай це роблять спеціалісти.


Наостанок, якщо ви все ще читаєте це - напишу чогось хорошого.

Що допомагає вигрібати з ями:

- Психотерапія. Один раз на тиждень зустріч із терапевтом. Це не так дорого, як може здаватися. Я плачу зовсім мало - 200 грн. Якщо поруч із вами немає когось,до кого можна звернутися - шукайте тих, хто працює в скайпі. Можливості є, ви просто не завжди їх бачите.

Раз на місяць - психіатр. Ліки виносять порядку 400 грн. на місяць, не така велика ціна, як мені здавалось раніше.


- Ранковий душ (у мене обідній, якщо бути чесною) із музикою. Поставте на телефон SoundCloud і носіть музику всюди з собою. Мені від цього стає трохи легше.

- Календар. У мене на холодильнику вже кілька місяців висить надрукований календар. Я його скачала і користуюсь, щоб не розсипатися на дрібні списки. Це структурує.

Кольоровими крапочками позначаю випиті таблетки, бо я про це постійно забуваю. Також для ліків я купила коробочку з днями і на початку тижня розкладаю всі таблетки туди. Інакше постійно забуваю чи випила їх.

- Дивитися TEDx-промови. Я зараз багато часу втикаю в різні відео, бо ні на що інше немає сили, ці принаймні корисні і часто надихаючі. Теж поставила епку на телефон, вибрала ті, що мають українські субтитри. Тішу себе ще й тим, що англійську трохи краєм вуха підтягую.

- Смачна і легка їжа. Загалом, готувати я не люблю, але останнім часом у мене іноді з'являється бажання на щось грандіозне. Для початку я пообіцяла собі їсти і годувати сина, тому якщо сьогодні день, коли я не готую, то я не сварю себе за використання заморожених напівфабрикатів, або часті походи в улюблене кафе, або навіть в макдональдс.
Купуйте фрукти і солодощі. Ви заслужили.

- Фільми і серіали. Якщо вже дивитися щось, то принаймні таке, від чого не хочеться вмерти ще більше. В інеті є мільйон підбірок надихаючих фільмів і серіалів. Хороші емоції - це зараз життєва необхідність, а не примха. Дивіться мультики з дітьми, мелодрами і комедії з коханими в обіймах, ну або кулінарні майстер-класи, поки доводиться мити посуд чи готувати.
На мій специфічний смак мені дуже зайшли "Хорас і піт", "Happish", "Пісня моря", "Капітан Фантастік".
Дивна рекомендація, але є  мега-трешовий серіал "Shameless". Він мені дуже допоміг зрозуміти, що дно може бути ще стрьомнішим:)

Єдине що не пішло - походи в кінотеатр. Але це було необхідно скоріше синові, тому теж приймається.

- Ходити і гуляти. Я писала в минулому пості про трекер і гру з собою в кроки. Ціна питання - 350 грн. Зате вже кілька днів мені є себе за що похвалити. Виявилось, що мінімальну встановлену мету у 8 тисяч кроків я долаю щодня. Вчора це було 16361 кроків! А отже я не стою на місці.

Вийти з дому складно, бо немає ні бажання - ні мети. Тому я щодня вигадую собі мету. Хоч би і просто вийти в магазин за яйцями і молоком. В ідеалі - за книжкою і заодно випити улюбленого капучіно з солоною карамеллю.

Щаслива, коли мене кличуть кудись гуляти, тільки не в надто людні місця.

- Читати. Мені страшенно шкода зараз часу, який я проводжу десь між сном і реальністю. Але книжки не читаються. Тупо немає сили і я злюсь. Зате непогано заходять статті, особливо в транспорті, коли дуже хочеться абстрагуватися від натовпу. На телефоні стоїть програмка Pocket, а в браузері її кнопка на панелі. Якщо я знаходжу статтю, яку хочу перечитати - зберігаю її з компа в кишеньку, а в автобусі відкриваю з телефона у зручному форматі. Головне, що працює вона без інтернету.





Якщо маєте власні способи боротьби з депресією - діліться.

Якщо ви хочете покритикувати мій текст - я вже в силі дискутувати. (Принаймні на найближчі кілька годин)

У мене депресія і я не одна.

Давайте вигрібати разом!




5 коментарів:

  1. Дискутувати ні, але мені здається,що як Ви дивитесь фільми, виходите на капучіно-так до видужання один крок! Я могла лиш книги читати і в церкві знаходитись на самоті. А лозунг бий біжи замри кльовий)

    ВідповістиВидалити
  2. Катю, якщо ти така крута навіть в депресивному стані, то мені важко навіть уявити, на що ти здатна взагалі!

    ВідповістиВидалити
  3. Зачем кривить душой, когда тебе хреново...
    Но близок час, когда расправлю крылья я
    и краски внутрь впущу, оттаю вновь и снова
    вперед помчусь! Ведь жизнь - она моя! (с)

    ВідповістиВидалити
  4. Я прийшла тобі сказати дякую. За щирість і за роз+*яснення - чого краще оточуючим не робити, а чим можна допомогти. Це сильно допомагає оцінити власні сили наперед і подумати чи варто щось казати, чи краще змовчати.

    ВідповістиВидалити
  5. Дякую.
    Для мене важливо, що хтось розуміє мій стан, що я така не одна. Найближчі люди не розуміють, і це дуже боляче. Сил просто нема уже ні з чим боротись

    Дівчина, 22 роки, депресія, булімія, неврози, лікар прописав два антидепресанти, потім утричі більше назначив дозу, але мені все одно зле, позитивної динаміки небагато
    Дякую, що ти є! Ти надзвичайна

    ВідповістиВидалити