середу, 10 грудня 2014 р.

Улюблений проект 2014 (серед листівок)

Сьогодні хочу показати одне із найулюбленіших замовлень за 2014 рік. Серія листівок "Для найкращої в світі команди".
Чудесна Софійка, збиралась іти в декрет і замовила для своїх колег персональні листівки.

Про кожну з дівчат вона написала багато хороших слів, і робила листівки я, орієнтуючись на риси характеру, вподобання чи якісь особливості кожної. Одним словом - все як я люблю...:)

1. Листівка принцесно-рожева




2. Любительці велосипедів і всяких активностей




3. Морська





4. Для пристрасної брюнетки:)


5. Для ніжної і загадкової...




6. Любительці блакитного і пташечок:)







Скажу, що я прямо горджусь собою за ці листівки:) Вам яка найкраща?

Арт-студії "Жовті ножиці" сьогодні три роки!

Жовтим ножицям сьогодні 3 роки. Три роки тому, 10-го грудня я вирішила, що хочу проводити майстер-класи і в один день з'явилась назва арт-студії і сторінка в одній із соціальних мереж.
Не знаю мало чи багато це, проте поки що це мій найдовший і найуспішніший проект (не враховуючи саму мене і Данила Олеговича, звісно:)).

Хотілось би написати щось пафосне, порахувати кількість проведених майстер-класів за весь час, чи принаймні за останній рік, поставити купу красивих фоточок, відкоркувати шампанське і пригощати всіх друзів деньнародженським тортом із цифрою три..:) Проте, розумію, що це мені зараз певно не надто важливо...

За ці три роки, я побачила мільйон посмішок від абсолютно різних людей. Я познайомилась із купою чудесних, абсолютно неймовірних і щирих... Дорослі і діти, сімейні пари, батьки при надії, друзі і подруги, іноді навіть цілі фірми і установи дозволяли мені чогось їх вчити на майстер-класах! (А казала, що буде без пафосу, нє?:)) Я отримувала багато позитивних відгуків про мої листівки і альбоми, а в моїх блокнотах, я вірю, хтось ще й досі записує розумні думки, вірші і мрії. Я отримувала стільки завдань, які здавалися мені неможливими до виконання, але якось вдавалося зробити щось миле і гарне:).  Я знайшла багато друзів, здобула досвід і багато вчилась.

Не уявляєте собі, як бувало важко часами. Як було страшно починати щось нове, як опускались руки, коли на майстер-класи ніхто не приходив... Як хотілося все покинути, і робити нарешті щось "справді вартісне", а не займатися якоюсь там творчістю...)

Велике щастя, що поруч були люди, які вірили в мене навіть тоді, коли я сама в себе переставала вірити... Я вам дякую, друзі!
Дякую капризній музі, яка буває не приходить аж до останньої ночі перед дедлайном...:)


Найбільша мрія на наступний рік - знайти приміщення, де можна буде робити красу і нести її людям. Щоб студія матеріалізувалась і наповнилась всім, про що мріється. Цікаво, як воно буде далі, але ж бажання загадані в день народження зазвичай збуваються?:)

Найкращим подарунком для мене буде, якщо ви напишете щось хороше із ваших спогадів про "Жовті ножиці". Вірю, що якщо ви читаєте цей запис, то вам є що згадати. А якщо ще покажете фотки моїх, чи своїх  майстер-класних творінь - обіцяю тихенько втирати сльози радості...:)

З днем народження нас всіх, бо Арт-студія "Жовті ножиці" - це всі ті, хто хоч якось причетний до нашої спільної з вами творчості.

Прошу вас, робіть собі красиво. Бо творчість - це надважливо!

І знаєте, якби це було легко, так би робили всі..)

Тепер трохи фото-спогадів.

1. Перший в історії майстер-клас на моїй кухні починався так:



2. Перша листівка на першому офіційному МК арт-студії, створена Мар'яною Кіцак:)
Дякую, Мар'ясю! Так важливо було, що ти тоді прийшла!


3. Якщо не помиляюсь, то перший дитячий майстер-клас із новорічної листівки.


Продовжите?:)

понеділок, 8 грудня 2014 р.

Звіт радісний!

Отож, сьогоднішній день показав, що перелому в мене немає і це ура! Операції не треба - це теж беззаперечне ура!

І того ходити мені днів 10 з гіпсом і на милицях. Кажуть, що це зв'язки і забій.
Але, скажу вам по секрету, та нога що без гіпсу болить знааачно більше.:( Тому в мене тепер ліва в еластичному бинті, права в лангеті. І можливості для пересування близькі до нуля.

А от потенціал бардаку в домі шириться невпинними темпами:)

Надворі так слизько, а скіли пересування на трьох точках опори не прокачані. Жеесть...
Розклад на сесію ніби-то такий, що я нічого особливо не пропускаю, сподіваюсь із наступного тижня повернуся в стрій, зроблю всі-всі роботи, замовлення і обіцяні майстер-класи.

Бережіть себе, коротше.

Шол-упал-ачьнулся-гіпс, або чому не треба хворіти у вихідні

Прикра історія зі мною сталася, вже багато хто читав. Але в мене тепер багато вільного часу, тому я думаю і пишу.

Як все сталося: спізнювалась Катя (як завжди, еге) на майстер-класи в Ашан. Застрибнула в повнісінький автобус і їхала-тішилась, що таки не спізнюсь. На одній із зупинок двері почали відкриватися, простору куди відхилитися не було, от моя нога й опинилась між східцями і дверима. Дуже потужний там механізм, скажу я вам. Ніякі крики на водія не діяли, та на щастя кілька чоловіків вручну змогли відхилити ті злощасні двері, щоб я витягла ніжку.

Мораль перша. Нєфік було пхатися в той переповнений автобус.

Мораль друга. Ніяк я тепер не доведу, що я там їхала. Квитки, блін! Треба щось робити, щоб почали видавати квитки.

Доїхала я вчасно, успішно відстояла три майстер-класи і навіть трохи погуляла опісля. Нога трохи давала про себе знати, але я не зважала. От коли вже доїхала додому, то стало  лячно, бо синяк там був знатний і вона почала німіти. Написала в фейсбуці постик із жартом щодо того, чи звозити ногу в травмпункт, чи почекати щоб сама відвалилась. І тут доблесні френди (дай їм боже здоровля) переконали мене, що в травмпункт таки варто.

Мораль третя. Їхати в травмпункт варто, щойно у вас промайне така ідея.

Мораль четверта. Є таки користь від соціальних мереж і віртуальних друзів.

Отож, я дзвоню Олегу і він за мною приїздить.
Надворі вечір 6-го грудня, в травмпункті черга із захисників вітчизни з закривавленими головами і ЧМТ. Коротше годину чекаю в коридорі, між "тяжкими" встигаю зробити рентген. Від побаченого і почутого мене трохи нудить, але я оптимістична: чекінюсь і пощу фотки в інстаграм. Просять відкупити плівочку для рентгену "якщо маємо можливість". Думаю про те, що медицина у нас безкоштовна, але поряд із пограбованим дядьком, з патьоками крові і перемотаною головою, в якого "є можливість купити плівочку", мовчу. Купуємо.

Поки шо діагноз "смугасті ноги":)

Фото опубликовано Katia (@karposhka)



Коли нарешті мене приймають, один із травматологів каже, що мене можна відпускати, все ок. До нього підходить інший починає щось там показувати на мій знімок, від того їм стає дуже весело і смішно, а мені не дуже. Мимохідь чую слово "гіпс" і мимохідь сльози. У мене ж сесія з понеділка...
Кажуть двоє веселих травматологів, що скоріше за все там всередині зламана кістка. І це дуже небезпечний перелом, тільки операція, якщо КТ підтвердить.
Питаємо де можна зробити КТ (комп'ютерна томографія).
 - Ну, ви можете десь то шукати, але ви то не знайдете до понеділка. Якщо хочете хороше, то воно тільки в нас. Але з понеділка. А якщо і знайдете в неділю, то приймуть вас тут тільки з понеділка.
 - Вам треба лікарняний?,- питає медсестра.
Кажу, що вчуся на заочному, і сесія з понеділка.
 - А, ну значить не треба.
 - Гіпс ніяким чином здаванню сесії не мішає. - язвить лікар.
А я малюю картинки в голові, як підніматимусь на третій поверх географічного на милицях...

Як прикро, що я не вляпалась у це "з понеділка", думаю я, і отримую направлення на КТ на фірмовому бланку.

Яка імовірність що лікар має від того відкат, якщо після мого прізвища, при записі на КТ, питають прізвище лікаря. І знаєте скільки коштує КТ стопи? 460 грн. (Я ще там не була, зараз їхатиму, тому про результати ще не знаю).

Мене заводять у бруднючу маніпуляційну. Кладуть на кушетку заляпану кров'ю, і мене нестерпно нудить. Я бачу, як торбинку з аптеки, що куплена по списку, заносять у комірчину. З-під столу дістають зовсім інакші бинти, одягають брудні рукавиці і пропонують мені... зняти штани.
 - Ну та я вам можу ті штані розрізати, канєшно, але жалко же штанів. Дійдете якось до машини.

Мораль п'ята. Навіть якщо їдете в травмпункт "про всяк випадок", не вдягайте скінні. Або хоч прихопіть з собою спортивні штанці. Інакше будете, як я, гордо стрибати в чорних стрінгах перед захисниками вітчизни до машини:)))

Гіпс наклали швидко, санітарки та медсестри дуже прості і сердечні.

Знайти милиці на вихідних нереально. З понеділка!
Я за два дні так настрибалась на одній нозі, що вона тепер болить більше ніж та, що в гіпсі. А заодно з нею і спина.



Сьогодні перший день сесії, а вчора були іменини.
Як прикро, що все оце "з понеділка". Їду робити КТ.

Не хворійте!

четвер, 4 грудня 2014 р.

Як тебе не любити?..

То був неймовірний київський ранок. І якщо врахувати те, що я страшенно соромлюсь викладати свої фотки хоч кудись (прівєтікі критика в фотошколі:)), можна зрозуміти, що мені там і тоді було настільки кльово, що вистачає аж дотепер.


1. 

2. 

3. Я просто йшла кудись, не сподіваючись нікуди прийти. Ніколи так не роблю, бо завжди боюсь заблудитися...