Ты важна

Я би прочитала це кільком важливим людям.

Слышишь, хватит ходить босиком по болоту.
Хватит нырять из работы в работу. Перестань.
Уставать и прятаться в пятницы. 
Хватит тратиться теряясь в пьяницах. Стой. Да не вой ты. Ведь не твой.
Не дыши. Не пиши. Замолчи, опрокинувши мысли в лужу.
Нужен - не нужен.
Ты должна думать о том, что ты важна.
Не потом. Сейчас.
Мир спокойно продолжится без нас, понимаешь?
Все как стояло, так и будет стоять.
А ты опять под дождем пешком гулять.
По зиме. И без шапки не холодно ночью петь.
Просто попробуй на паузу и не стареть.
Пой. Будь собой.
Только не надо цеплять улыбку, прошу.
Я не пишу. Пусть будет так.
Будь чесна. Это мой тебе подарок. Или знак.
Чтобы ты смогла отключиться.
Снимешь ногу из тормоза - и случиться.
Я обещаю. Прекращай. Прощай.
И не смей не смеяться больше.
Громко, чтоб обломки зазвенели как бубенцы.
У всех книг есть концы. У всех романов есть герой.
Но этот дочитан и нужно зявязывать с этой главой.
Начни другой.

14.01.16

Вірш жінкам

Коли в мені з'являється вірш, я нічого не можу вдіяти доки не випишу його з голови словами.

Цей от вчорашньо нічний.

Бо навколо мене так багато жінок, які не здаються і залишаються сильними.

Я б кожну з вас обійняла.

***

Мовчи. Затихни. Загорнися в крила.

Затисни паперову пташку у руці.

Твоє безсилля - то найбільша сила.

Твої чекання справдяться вкінці.

Витримуй. Втримуйся. Витягуй зброю.

Сховайся в лати, затисни кулак.

Щоб якось знову стати ніжною собою.

Коли вже буде відповідь питанню: “Як?”.

Люби. Закохуй в себе. Повертай відчуте.

Складай листи і листя у слова.

Хай зараз треба просто перебути,

Щоб потім знати те, що ти жива.

Вірш "Ми - не..."

Може колись я читатиму цю писанину і сміятимусь. А може це допоможе мені одного дня згадати що відчуваю сьогодні. 

Щемить в мені чуття цього недоступу.

Твої слова в моєму серці котяться.

Калатають, клубочаться

Відлякують.

Ще мить і я змовчу, щоб стертися.

Вроджуся іншою далеко десь у відстанях.

Де вітру пристані

Розгорнуті.

Ще слів мені багато розплескалося.

Згубились у розпачливім півмороці.

Нема руки в руці

Розколоті.

Щемить мені всередині і віється.

В порожніх втіленнях тебе й мене.

Зхурделиться, розсіється.

Мине. Ми - не…

Ніч 15.12. Ховаю під старішу дату з певних міркувань.

Про дівчат. Стіх.

Я не претендую на поетичні премії, ггг.

Просто часом щось пишеться.

Дівчачі розмови за п'ятничним пивом бувають дуже надихаючими, виявляється. 

Вірш для однієї з найближчих:)

Ти знаєш, ні.

Мені на зараз геть ніхто не треба.

Сама собі, сама в собі, для когось вже не зможу певно.

Не холодно, не світло, не мені.

Нема кому сказати ні.

Нехай побуде темно.

Ти знаєш, так.

Усі не ті. Не звідти, не туди, не досить вчасно.

Простак, лінивий, цей поводиться неначе він мій власник.

Чужі, засліплені і задалеко.

Мені нелегко.

Я тут лиш учасник.

Ти знаєш, хай.

Давай, трапляйся вже зі мною необачно.

Приходь, ввірвись, звались на мене з неба раптом.

Глибокий, ніжний і  мені з тобою смішно.

Мені неспішно,

Але може завтра?

У нас всіх все буде добре, тьотки.