Як же вже мені хочеться десь працювати...
Отак, щоб прямо ррраз, і стати десь потрібною.
Ми сьогодні обідали в кривій липі, і так захотілось спробувати попрацювати офіціанткою. Мені видається, що це грандіозна школа життя.
Але я відразу ж себе переконала в тому, що ніфіга, не вийде в мене. І не візьмуть на роботу. (На все-про-все максимум три секунди.)
Божечки, та я ж доросла тьотя. У мене ж стільки всього вдавалося. Я робила багато цікавого і суспільно-корисного, ще тоді, коли більшість однолітків гралися в тамагочі і мультики дивились.
Та що ж це зі мною?
Я тепер місяць наважуюсь вдягти новокуплене плаття. Місяць, шарите?:) Але потім вдягаю, і наступає мені день щастя, компліментів і я прямо багіня.

Мрзд, дай мені ше впевненості. Може, щоб я повернула Омаму. Може, щоб працювати з Жовтими ножицями. Або закрити раз і на завжди, та й перестати мріяти про приміщення-майстереньку. А може, щоб я почала консультувати нарешті. Я ж і так консультую.

Бідна, маленька залякана дівчинко. Ну чому ж ти всього боїшся?
І як же тобі це перебороти?