Суб'єктивне сприйняття віку

Постійно. Ні, не так. ПОСТІЙНО я потрапляю в якісь незручні ситуації, щодо віку. Мого, чи чужого - не важливо.

Чілавєкі-ображаки, почитайте, може станете трохи поступливішими до мене.

- було таке, що я сказала "30-річна старуха". Ета да. В певних колах це навіть стало фразеологізмом, і кожна з моїх 30-річних подруг-старух не втрачала нагоди стібанути мене за цю фразу. З чим це пов'язано? Джаст онлі із суб'єктивним сприйняттям віку. Мені з моєї точки відліку видається, що у 30 я буду сильно мудрьоною опитом женьщіною _якщо доживу_ *зачьоркнуто*. Перестаньте ображатися, любімі мої старухи!:)

- спілкування з однолітками у мене на рівні "більшість знайомих/однокласників/колишніх друзів при зустрічі рубають окуня, і роблять вигляд що вперше зустріли настоко прекрасну женьчіну в мойом ліце". Я з цим довго не могла змиритися, але принаймні змогла усвідомити, що на це є об'єктивні причини і що в темних окулярах мене всьо-такі не узнать. 😎 Натомість, у мене є декілька прекрасних знайомих і навіть близьких друзів, значно старших від мене. І в силу того, що вони зі мною вміють спілкуватися на рівних, мені комфортно і цікаво спілкуватись з цими людьми. Але їх одиниці.

- на ділі, варто лише заговорити, приміром,  в розмові про перинатальну психологію, чи там про мої майстер-класи у прив'язці до віку, люди починають відсторонюватися і ставитися до мене як до невразумльонної дитиночки. Камон, припиняйте! А то виросту, і всім наваляю! 😂😂😂
Це пояснює чому я не практикую, хоча і хочу. Переламати стереотип щодо замалого віку (в тому числі і всередині себе самої) мені ніяк не вдається. Ну тіпа фраза "яйце курку не вчить" може стати останнім ударом від котрогось із злісних нєдєброжелатєлєй, або ж і останньою реплікою у наших з вами відносинах вцілому.

- Повагу треба заслужити у будь-якому віці. Якщо ви - підстаркувате хамло, очікуйте від мене імпульсу рівно тієї ж сили, що його надсилаєте мені.
Якщо ви маленька дитина - я спілкуватимусь із вами на рівних, і радше прислухаюсь до вашої власної думки, аніж до думки ваших батьків, чи осіб, що буцім-то уповноважені суспільством приймати за вас рішення.

- у мене все не так, як у всіх. Я не можу знайти універсальний рецепт, як стати генієм спілкування у книжках. І таракани в мене теж дуже креативні і аномально живучі. Але я ніколи не приховую скільки мені насправді. Так, люли дивуються. Так, після цього ламається багато хитких міжособистісних конструкцій. Але якщо людина не здатна сприйняти мене пакетом, комплексно - то гуд бай, май лав, гудбай. І розійдемось як в морі кораблі:)

Звідки цей пост? Да задалбалі просто:)

Дозволяю тут спитати все що хочете (анонімне коментування теж доступне). Відповісти спробую відверто.

А взагалі, один із інсайтів останніх днів: "Я вам дозволяю думати про мене що завгодно!". І мені навіть трішечки цікаво, що там у вас на мене є:)