неділю, 24 серпня 2014 р.

Про провінцію

За провінцією далеко ходити не треба. Достатньо півгодини їхати маршруткою від центру міста, і можна починати пошуки.

У нас, рівненських, це завше називалось "часний сєктор", якби точніше, то біля Боярки (наголос на Я), чи, рідше, на Юбілєйному. Тут проминала добра частина мого свідомого дитинства і тут мене застало безсоння сьогодні. Мабуть тому я згадую.

Щоби повніше зрозуміти все, що ви читаєте далі, варто зазначити, що у мене якась гіпер-аудіальна-чутливість (сподіваюсь що такого терміну насправді немає). Іншими словами, чую все. Я чутлива до будь-яких звуків. А ще маю дещо хворобливу фантазію, що зазвичай грає мені на руку, та не тоді, коли це всілякі моторошні звуки.

З дитинства, я боялась засинати, бо мої вікна виходили у дворик до сусідів, де був наркоманський притон. Вже, коли я виросла, мені розказали, що між сусідами та наркоманами була укладена неписана угода, про те, що їм (тобто нам) можна не боятись, дітей вони чіпати не будуть, та і взагалі не буйні. Жаль, що я про це не знала тоді.

Буйний жив через дорогу. Тато моєї подружки, мав пристрасть до оковитої і водив дружбу з білочкою. Судячи з того, що відбувається в ці хвилини, ситуація ніяк не змінилась, хіба що подруга моя виросла і вчасно виїхала звідти, та і дружина його не витримала - поїхала на заробітки.

Через кілька дворів жили дві сестри, які приторговували самогоном.У однієї з них був телефон проведений, тому сусіди часто приходили подзвонити. У навколишніх дворах був "доктор" (ще й досі є), щонайменше дві швеї, таксист, продавчиня курятини на базарі та ще багато представників різних конфесій і професій.

Увесь цей мікрокосмос функціонував і взаємодіяв. Натуральний обмін, банк послуг та просте добросусідство завжди тримало цих людей в одній ланці. Коли комусь треба було "окорочків хароших" можна було подзвонити тьоті Свєті на базар, і були окорочки. Коли треба було "штани підложить", ми вирушали в *ательє* в сусідній хаті. Гроші позичали в доктора. А як крутили огірки і не було хріну в банку, то треба було тільки гукнути з калітки, і знаходився той заповітний корінчик, чи листочок. Колоти кабана - прерогатива обраних (маю на увазі виконавців). У нас в дворі була качеля, а в сусідів через дорогу - пісочниця.

Горювали і тішились теж якось гуртом. Нових сусідів старожили сприймали з острахом.

До чого це все пишу? Скільки змінних у цьому розкладі перемінено. Ніби то зовсім інакше все, і давним давно я тут не живу. Та все одно, чую знайомі моторошні звуки, і якось тепло на душі.

На завтра, сусіди тільки мовчки знизають плечима, всі ж бо знають хто буянить, лиш би живі полишались. Хтось у когось попросить листя хріну, до огірків. Алкаші підуть на сусідню вулицю за горілкою, бо тут у сусідок уже "нема здоров'я гнати". По вулиці ліниво повзтимуть чутки.

А знайомі, правда вже підстаркуваті, песики, знайомо гавкатимуть нам із сином услід. На вулиці де я виросла.

Будь-які співпадіння з реальністю не мають ніякого значення. Бо з того всього вийдуть хіба ліниві чутки. Лиш би всі живі полишались.

Немає коментарів:

Дописати коментар