Депресія. Врятувати рядового Раяна.

Я знову пишу.

Попередній пост допоміг, якщо чесно.

Більше ніж 400 лайків, кілька десятків репостів і, мені здається, що цілий мільйон коментарів з підтримкою. А ще мені почали писати незнайомі люди... Багато хто дякував і просили писати ще. І я перестала почуватися одинокою. Тому я знову писатиму те, що думається.

Я напишу це, але знайте, що це лише мій суб'єктивний досвід. Якщо вам не підходить - не беріть його і не приймайте. Не наділяйте мене відповідальністю, яку я не збираюсь нести. Я смертна і помиляюсь, але якщо у вас депресія і немає нікого - у вас хоча би є я.

В депресії бути складно.

Найскладніше напевно _зізнатися собі_. Усвідомити і прийняти той факт, що я на дні. Що я слабка, що мені треба допомоги, пігулок і спокою. "Найцікавіше" почалося тоді, коли я вже будучи в терапії сказала собі одну фразу: "Мені так себе шкода"...


Близькі люди. З ними ще важче. Я щодня борюся з відразою до себе, зі злістю, бо легше не стає, або я відмовляюсь помічати що стає. Проте найгірше - це очікування. Не тільки я сама від себе очікую, що все буде як раніше, а й усі навколишні і важливі люди.

Психотерапія потрібна.

Вона допомагає, але не чекайте миттєвих результатів. Я злюсь на себе, що не відчуваю полегшення, уже два місяці терапії, півтора тижні серйозних антидепресантів, а до того місяць меншої дози і що? Чому ж не легше?

Далі я хочу написати що мені допомагає.
Знаєте, є три види реагування на стрес: бий-біжи-замри. Так і ділю людей, щоб не збожеволіти.

1. "Бий"
Сюди  можна віднести всіх порадників, які так сильно зайняті тим, щоб вважати себе істиною в останній інстанції, що аж поспішають дати тобі безцінну пораду, порадити книжку, яка допомогла і навішати парочку ярликів. Вони настільки сильно зайняті тим, щоб потішити своє его, що не помічають, що _я не просила поради_, контакти гомеопата, діагнозу, гадання по аватарці і оціночних суджень у свій бік. Не ламайте мої границі! Я і так ледве стою.

Головне, не бити самій себе. Геніальну фразу сказала мені моя терапевт: "Якщо ти вже в ямі, то перестань принаймні далі копати!". Важко не концентруватися на своїх слабких сторонах в такому стані. Важко себе пожаліти, особливо якщо немає більше кому пожаліти. Просто дозволь вже собі не триматися.

Поради без запиту - це агресія, дорогі "спасатєлі Малібу" разом з Чіпом і Дейлом!

2. "Біжи"
Від цих людей нам принаймні не погано. Вони найбільш акуратні в поведінці з нами, хоч іноді і може здаватися, наче вони ігнорують. З мого досвіду, більшість із них довго приглядаються, щоб не нашкодити. Проте від цих таких людей найбільше і отримуєш. Вони не роблять ніяких активних дій в наш бік зі своїх причин, проте з боку депресивного друга це сприймається радше як незрима присутність і дозвіл на те, щоб мені бути мною.

Для мене найкраща рекомендація звучить як "let it be". Просто дозвольте цій ситуації бути, не залежить від того, чи депресія у вас, чи у вашої близької людини. Бути поруч - найкраще, що ти зможеш зробити.

Не всі готові бути поруч із моїм болем. _Дати право людям_ на те, що вони можуть _вибрати_ не помічати тебе і втекти від тебе (у всіх сенсах цього сполучення) - це грандіозна робота. У когось немає ресурсу для підтримки, хтось не розуміє що депресія - це серйозно, а комусь просто страшно.

Більш ніж впевнена, що всі ми хоч раз проходили повз людину, якій стало зле десь в місті, бачачи, що "там уже хтось допомагає", чи з думками "я нічим не можу допомогти, нічого про це не знаю". Прикро, коли так вибирають найближчі, але дозвольте їм так бути. Говоріть про це зі своїм терапевтом. Я говорю.

Не ображатися важко, але ми всі різні. Тому я просто не беру те, що мені не підходить і вам того раджу. Тут безсумнівно доречні коментарі, репліки і дії, що несуть меседж присутності (реальної і віртуальної), обійми, всілякі "на ручки і шоколадку" у всіх можливих проявах.

Найпрекрасніше запрошення на каву звучало як: "Ми можемо просто помовчати разом.".

Не біжіть від себе і своїх проблем. Не заїдайте, не запрацьовуйте, не заливайте алкоголем, не втікайте від власної реальності. У мене цей стан називається big hole deep inside. І цю дірку, яка знаходиться десь в районі сонячного сплетіння, не заткнути. Я розумію, що мені ще доведеться полюбити весь свій біль. Тоді дірка в грудях заросте і я знову житиму.

3. Замри
Прикро усвідомлювати, що багатьом молодим і сильним, як я, не вистачає сміливості на власну слабкість. На те, щоб стомитися, просити про допомогу, усвідомити, що є момент, коли треба помітити великий червоний знак СТОП, щоб не зруйнувати себе. "Світ такий зараз - зупинишся і ти вже позаду" - я була впевнена що так воно і є. 

Булшіт! Зупинятися треба, інакше одного дня сидітимеш в ямі, як я отут, і не матимеш сили щоб відкрити очі.

___

Все, що я написала вище справедливо лише для мене. Якщо у ваших близьких (чи у вас) є думки про суїцид, чи інші ознаки саморуйнування (відсутність уваги до тіла, до природній потреб, таких як їжа сон і вода, порушення сну, істерики, ступор, нетипова поведінка) - не чекайте, поки настане усвідомленість і не розводьте полеміку. Депресія - це хвороба! Депресію треба лікувати і хай це роблять спеціалісти.


Наостанок, якщо ви все ще читаєте це - напишу чогось хорошого.

Що допомагає вигрібати з ями:

- Психотерапія. Один раз на тиждень зустріч із терапевтом. Це не так дорого, як може здаватися. Я плачу зовсім мало - 200 грн. Якщо поруч із вами немає когось,до кого можна звернутися - шукайте тих, хто працює в скайпі. Можливості є, ви просто не завжди їх бачите.

Раз на місяць - психіатр. Ліки виносять порядку 400 грн. на місяць, не така велика ціна, як мені здавалось раніше.

- Ранковий душ (у мене обідній, якщо бути чесною) із музикою. Поставте на телефон SoundCloud і носіть музику всюди з собою. Мені від цього стає трохи легше.

- Календар. У мене на холодильнику вже кілька місяців висить надрукований календар. Я його скачала і користуюсь, щоб не розсипатися на дрібні списки. Це структурує.

Кольоровими крапочками позначаю випиті таблетки, бо я про це постійно забуваю. Також для ліків я купила коробочку з днями і на початку тижня розкладаю всі таблетки туди. Інакше постійно забуваю чи випила їх.

- Дивитися TEDx-промови. Я зараз багато часу втикаю в різні відео, бо ні на що інше немає сили, ці принаймні корисні і часто надихаючі. Теж поставила епку на телефон, вибрала ті, що мають українські субтитри. Тішу себе ще й тим, що англійську трохи краєм вуха підтягую.

- Смачна і легка їжа. Загалом, готувати я не люблю, але останнім часом у мене іноді з'являється бажання на щось грандіозне. Для початку я пообіцяла собі їсти і годувати сина, тому якщо сьогодні день, коли я не готую, то я не сварю себе за використання заморожених напівфабрикатів, або часті походи в улюблене кафе, або навіть в макдональдс.
Купуйте фрукти і солодощі. Ви заслужили.

- Фільми і серіали. Якщо вже дивитися щось, то принаймні таке, від чого не хочеться вмерти ще більше. В інеті є мільйон підбірок надихаючих фільмів і серіалів. Хороші емоції - це зараз життєва необхідність, а не примха. Дивіться мультики з дітьми, мелодрами і комедії з коханими в обіймах, ну або кулінарні майстер-класи, поки доводиться мити посуд чи готувати.
На мій специфічний смак мені дуже зайшли "Хорас і піт", "Happish", "Пісня моря", "Капітан Фантастік".

Дивна рекомендація, але є  мега-трешовий серіал "Shameless". Він мені дуже допоміг зрозуміти, що дно може бути ще стрьомнішим:)

Єдине що не пішло - походи в кінотеатр. Але це було необхідно скоріше синові, тому теж приймається.

- Ходити і гуляти. Я писала в минулому пості про трекер і гру з собою в кроки. Ціна питання - 350 грн. Зате вже кілька днів мені є себе за що похвалити. Виявилось, що мінімальну встановлену мету у 8 тисяч кроків я долаю щодня. Вчора це було 16361 кроків! А отже я не стою на місці.

Вийти з дому складно, бо немає ні бажання - ні мети. Тому я щодня вигадую собі мету. Хоч би і просто вийти в магазин за яйцями і молоком. В ідеалі - за книжкою і заодно випити улюбленого капучіно з солоною карамеллю.

Щаслива, коли мене кличуть кудись гуляти, тільки не в надто людні місця.

- Читати. Мені страшенно шкода зараз часу, який я проводжу десь між сном і реальністю. Але книжки не читаються. Тупо немає сили і я злюсь. Зате непогано заходять статті, особливо в транспорті, коли дуже хочеться абстрагуватися від натовпу. На телефоні стоїть програмка Pocket, а в браузері її кнопка на панелі. Якщо я знаходжу статтю, яку хочу перечитати - зберігаю її з компа в кишеньку, а в автобусі відкриваю з телефона у зручному форматі. Головне, що працює вона без інтернету.





Якщо маєте власні способи боротьби з депресією - діліться.

Якщо ви хочете покритикувати мій текст - я вже в силі дискутувати. (Принаймні на найближчі кілька годин)

У мене депресія і я не одна.

Давайте вигрібати разом!

Про депресію

Колись я вирішила бути чесною і справжньою, навіть в інтернетах. Тому завести цей блог, як творчий було провальною ідеєю з самого початку. Тепер тут буде ще й цей пост.
З моїм талантом писати, я б з радістю вела колонку такого собі депресивного психолога. Та мені тільки один раз в житті платили за писанину..)

Сказати де є початкова точка мого актуального стану важко, але з часу вагітності я не пам'ятаю щоб мені було просто. Післяпологова теж була, але якраз тоді і довелося вперше відморозити всі почуття, коли 4-місячний син 18-річної горе-матері (гомеричний сміх за кадром) захворів на запалення легенів і ми втрапили в лікарню. Ще тоді я розуміла що мені _постійно не ок_, але навколишні (рідні?) і чути не хотіли про те, щоб в крихітному сімейному бюджеті виділити гроші на психолога. Так і повелося.

Тепер давайте перенесемося десь на 6 років вперед. От вона я - дівчина, яка лишила позаду багато випробувань, при цьому вижила і навіть якось облаштувала життя після того, як розірвала стосунки з батьком сина. Така оп-оп, закінчила навіть якогось бакалавра, отримала навіть якийсь диплом психолога, бавилась якось трохи собі в творчість і до всього ще й вписалась координувати проект і тімлідити.

Через років так півтора після початку самостійного життя з сином я вперше змогла заробити стільки грошей, щоб дозволити собі психотерапевта. Паралельно з тим, у мене вперше в житті завелися стосунки, в яких я почувалась дорослою і значимою, а найголовніше - коханою. На роботі видався мега-стресовий місяць - і всьо, мене знесло на задвірки реальності.

Тобто це як виходить - всі знають мене, як радісного живчика, супер-продуктивного працівника, креативницю і затійницю, і швець, і жнець і на дуду грець, а я з депресією?!

Цікаво, що терпевт моя спершу запідозрила маніакально-депресивний сидндром, або біполярно-афективний розлад, як політкоректніше казати, і я проплакала 2 дні, бо отримала направлення до психіатра.

_Бути психом - соромно_

Діагноз БАР не підтвердився, але після консультації місяць я була на антидепресантах. Я сама для себе ще не приймала думки про те, що ці препарати мені призначили тому, що справді є чого. З усіх сил трималась, мочила жарти як завжди _ну, якщо звісно вдавалося встати з ліжка_. Майстер-класи проводила. Ну плакала через день. Ну а безсоння в мене вже і так майже 2 роки, то це я сова просто.

_Нікого не насторожувало моє безсоння, навіть мене саму_

А менше ніж через місяць, виявилось, що я не встаю. Що я нічого не хочу. Що я не знаю який день і яке число сьогодні. Що в мене є багато страху і сліз, проте немає жодних причин _встати з ліжка_. Все, що я могла - спати. Два тижні я просто спала. Навіть якщо зовні була в свідомості. У всіх свята, навіть у терапевта з психіатром, а мені хотілось хіба що _не прокидатися_.

Дякую моєму чуйному коханому, який в цей час взяв на себе дуже багато з моїх обов'язків і попри всі складнощі _просто був поруч_. Дякую синові за терпіння, яке він до мене виявляв.І навіть колишньому чоловікові, який наламав мені добру частину життя, але попри те хоч іноді забирав малого. Дякую друзям, які були вчасними і ненав'язливими.

Дуже і дуже складно це. У мене вже два тижні як подвійна доза ліків і додатковий сильний антидепресант. Терапія відновлена. Чоловік виснажений, але я обіцяю його долюбити потім, коли вигребусь і матиму сили. Я лишилась без компа і багато хто мене вже прокляв певно за нездані звіти, незакриті бюджети і нескинуті фотки. Але комп'ютер синхронно зі мною на ремонті.

Те. що я пишу цей пост, означає що мені вже трохи розвиднілось. Але це все іще щоденна боротьба з собою. Депресія - це коли немає сили і немає сенсів. Забудьте все, що ви думаєте про дно, коли у вас просто був поганий день. Як каже наймиліша книга про депресію - це коли твоя воля хворіє.
Я купила собі дешевий трекер і _бавлюся з собою в кроки_. Вчора я заснула о 1 ночі, вперше за довгий час і переживаю це як перемогу. Два дні як я відчуваю полегшення.

Будьте уважними до своїх близьких. Будьте з ними чесними і чуйте їх. Якщо ви не знаєте чим зарадити людині з депресією - просто будьте поруч. Зізнайтесь, що вам страшно і незрозуміло чим допомогти, але ви готові взяти на себе якусь частину того вантажу, який несе на собі ця людина. Не кажіть, що треба _взяти себе в руки_, бо це якраз стан, коли це зробити нереально. Не говоріть про підсідання на таблетки, бо це і так соромно і боляче, навіть просто купувати ці довбані пігулки за рецептом. Не будьте клоуном для того, кому паскудно. Безцінно, коли хтось каже чарівні слова: "я люблю тебе. зараз приїду. (голову можеш не мити)".

Я ще мільйон разів пошкодую про написання цього посту. Але хтось же мусить про це говорити.

У мене депресія.
Я працюю над собою з психотерапевтом.
Я була у психіатра і це було страшно.
Я на антидепресантах.
Хочу щоб мені більше не треба було виправдовуватися за свій стан, бо я не навмисно.
Хочу не соромитись більше.
Я вигребу.