Я так давно не хотіла нічого сказати, а сьогодні хочу. Про те, як цікаво бути мною.
Для потрібного ефекту треба спочатку взяти своє життя і поставити його на паузу. Чекати моменту "от переживу сесію/зиму/безгрошів'я/підставити щось інше, а вже тодіііі..." І у вас буде хєрня. У всьому буде просто повна якісна концентрована хєрня.
Треба відштовхувати людей і обов'язково при цьому з відчуттям того, що я нав'язуюсь і мене забагато. Треба жити з відчуттям, що це я сама винна і так мені і треба. Вибрати не ту людину і прислухатися до звуків руйнування своєї особистості цією людиною.
Бажано, щоб це тривало хоча б років п'ять, тоді маєте шанс наблизитися до граничного етапу і всі ваші ресурси спустити в одну велику дірку у дні цього прекрасного темного місця. В тому місці дуже страшно. Страшно навіть боятися, але ти все одно боїшся тупо всього.
А потім одного дня, здається що ви бачите якийсь знак. Ну як, не здається, і може це навіть був не знак, просто трапляється така чудернацька подія яка не з цієї системи координат. Але виходить, що ця подія настільки сильна і заряджена, штолі, що аж змогла пролізти у мою систему. І ти з величезними від страху очима чіпляєшся за цей знак. Тримаєшся за нього, і розумієш, що це тепер нова точка відліку. Підсьорбуєш свої соплі, шарудиш там щось в своїй голові, навіть вії починаєш підмальовувати і губи. І ходиш так посміхаєшся аж доти, доки твоя стара система координат не вирішує показати тобі де твоє місце, і робить тобі такий хуяк (з пісні слів не викинеш), шо це всьо. Привіт моє старе знайоме дно, давно не бачились. Ні, вибачте друзі, у мене немає настрою. У мене все добре, так я просто втомилась. Ні нічого не треба, просто нічого не хочеться. Да, давай, на зв'язку.
І постиш у фейсбук постики з ілюзією щастя. Про всяк випадок, щоб всі думали, що у тебе все добре. Ілюзіоніст грьобаний. А періодами навіть виникає думка, що може оце от коли просто не болить то воно і є добре? Ну може це всі люди так насправді живуть. Може так і треба, га? Ну ладна, потерплю ще трохи до наступного повороту.
Страшно, шо піздєц. Та ти подивись на себе. Ну куди тобі. Мало чи шо? Ти не виживеш. От скажи мені куди ти підеш?!
А ти одного дня просто вирішуєш шо підеш. Ну не зараз, так пізніше. Береш цю думку, запускаєш її в мозок, хай побуде там, щоб звикнути. Як в анекдоті, 2-3 столові ложки, шоб до землі призвичаїтись.
І знову знаки. Смієшся сама до себе, думаєш ну ок, раз ти мрзд отак зі мною, то я подивлюся шо буде далі. І вже не дивуєшся ні чому. Просто кажеш цьому дивному життю "Удіві мєня!".
Увесь цей час ти маєш купу подій із діаметрально різних діапазонів. Зараз от із діапазону "Піздєєєєєц, я не хочу так жить", а до вечора іще одну із "Ого, а шо так можна? Серйозно?! Отак теж буває? І навіть зі мною?.." А амплітуда цієї дивної синусоїди тільки зростає. Гойдалка гойдається рівно настільки ж у дві сторони. Це виснажує. Дуже.
Воу-воу, пазбагойнєй! Я ж просто людина, думаєш ти. Да нормальне дно, я тут ліхтарики розвішу. В мене тут уже майстерня є. Камамбер і брі, вінішко часом і взагалі кабачки смажені. Дивися, нормально ж тут. Ну таращить, да. Але ж сама дуравінавата.
І тут мрзд не витримує. Катя, блять! Да ти пасматрі на сєбя!!! Якщо тобі зараз оцього мало, то на тобі пажалуста! І влаштовує тобі ще раз капець по повній програмі. Тільки минулого разу це був хуяк, а тепер це справжній ХУЯК!!! із глядачами і спецефектами. Так шоб мало не показалось. Шоб ти вже зрозуміла, дурненька, як сильно ти помилялась в собі і в людях. Щоб ти зрозуміла це при свідках, дала урочисту обіцянку на книзі Темряви, мечі короля Артура і навіть зовсім трохи на Кубку вогню. Авада кедавра, експектум патронус, блять.
Ну ок, ти така вся в слєзах і губной памадє вирішуєш шо це вже нарешті все. Страшно шокапєц, але точка неповернення пройдена. Просто доведеться валити, бо іншого виходу немає.
Час тягнеься, ти в підвішеному стані, але рухаєшся. Два кроки вперед і один назад. Йдеш.
А потім бац, і ти вже сидиш в новому домі. В новому статусі. І в новій системі координат. Упс, і шо далі? Шо тепер, блять?! Давольна ти? Да ти пасматрі на себе! Новий хуяк, тільки тепер наче б то хороший.
І от я стою і дивлюсь на себе. Довго дивлюсь...
Хто вона,- думаю я. Оце от нещасне залякане бідолашко. Хто це блять?! Де поділась та, ким я була і як далеко я зараз від тієї, якою хотіла бути. Як же це так сталось. Чому я так вибрала?..
На цьому місці в звиклих казках мав би з'явитися принц. Ілі гдє?:) В моїй фейрі тейл тут нарешті з'являюсь я. Що ти хочеш, дівчинко, - питаю себе я. Тижемать, тижпсихолог, сінглмазер, творчєскійчєловєк, факін крейзі фрік?
Давай веселитися, кажу собі я і знімаю своє життя з паузи. Розслабляюсь, беру попкорн і зручніше влаштовуюсь дивитися що ж буде далі. І тут же ж поперло. Началось. Панєслась!
Для початку, перестаю всього боятися і вчуся довіряти. МРЗД, ну шо там в меню на сьогодні?
- Поїхати на фест з сином в наметі в дощ без грошей і компанії? -Угу, круто, давай.
- Побачення з гавайцем. - Ахахах, давай.
- Запланувати цілий місяць так, щоб працювати на форумі, а за тиждень дізнатися, що ні вони не потребують моїх послуг? - Фаак, ну ладно.
- Слухай, ну давай тоді здійсни свою мрію і замість того побуть івент-декоратором. -Ваууу, круто, я згодна.
- Оу, а суші хочеш поїсти вночі на Личаківському? - Ииии, ну ок:).
- Дєтка, хочеш в проект з мільйоном перспектив. - Ясно шо хочу, дайтє два.
- Каучсерфер. Давай я пришлю тобі найдивнішого, та знаю я шо це твій перший хост, але це ж просто нью експіріенс. І в той же день хай до тебе попроситься ночувати ще 4 людей. Ну і шо шо в тебе 1 кімната, ггг. - Слу, ну це кльово звісно, але хай вони миють за собою посуд.
Не вапрос, каучсерфер навіть сміття винесе. - Влізь в планка-челендж. - Ееее, ну ок. Не вірю, що зможу більше 40 сек.
- Французи? Три підряд. Ну странно, але Жан вєдь дуже особливий чувак. Навчися в нього чьо-нідь. - За дві години розмов навчилась шо ого-го.
- Розчаруйся в парочці людей, моя драма квін. Бо шось ти занадто багато тішишся, ще й місяця не пройшло. - Бууу, на ладно.
- Дєтка, закінчуй з цим постом, досить душевного стриптизу! - Ок, ну хоч фоток пару вставлю. Вони в мене заряджені, я Кашпіровський.
- Робота буде тобі. Пагаді, я над цим працюю. До кінця вересня буде. -Ммм, круто.:)
Таке от. Зі мною нарешті трапляються люди, події, можливості. Музика стала якоюсь особливо пронизливою, плани неймовірно розмитими, а зустрічі особливо емоційними.
Подумаєш, всього 5 років викинутих з життя. (Насправді майже 6). Попереду більше:).
Давай МРЗД, удіві мєня!)
fin.
:) потому что главное - быть счастливой.
ВідповістиВидалитиІди далі, просто іди далі
ВідповістиВидалити